Перемога

Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.

«Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, –
Не чаруй і не ваб надаремне.
Що мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне».

А весна гомоніла: «Послухай мене!
Все коряться міцній моїй владі:
Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді;

Темна хмара озвалася громом гучним,
Освітилась огнем блискавиці;
Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним;
Все коряться мені, мов цариці;

Хай же й темнеє серце твое оживе
І на спів мій веселий озветься,
Бо на нього озвалося все, що живе,
В тебе ж серце живе, бо ще б’ється!»

Тихо думка шепоче: «Не вір тій весні!»
Та даремна вже та осторога, –
Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, весно, – твоя перемога!