У сні мені явились дві богині
У сні мені явились дві богині. Лице одної — блиски променисті, Безмірним щастям сяли очі сині, І кучері вилися золотисті. Лице другої чорний крив серпанок, І чорні очі, наче перун з тучі, Блищали, коси чорні та блискучі — Була, немов літній, бурливий ранок. “Не плач, дитя самотнє, цить, мій світку, — Сказала перша (що за голос милий!), — Ось на тобі мій дар, чудову квітку!” І соняшник дала мені розцвілий. А друга мовчки терн втиснула в руку, — І враз я радість вчув і люту муку. * І говорила перша: “Я любов, Життя людського сонце невечерпне. Як соняшник за сонцем, так за мнов Най раз на все твоє ся серце зверне. І світ, і люди — всі перед тобов Являтись будуть світлим боком; скверне, Погане, зле — лиш з наслуху, немов Крізь сито тільки будеш знать. Оберне Мій дар до тебе щирих серць багато, І від найліпших, найчесніших твого Віку — добра й любові зазнаєш много. Тож хорони, дитя, сей дар мій свято! Любов л ю д е й, мов хліб той до засіка, Громадь і степенуй в любов до чоловіка!” * І говорила друга: “Я ненависть, Любві сестра й товариш невідступний. Ненавиджу я все, що звесь лукавість, І кривда, й лад нелюдський та підкупний. Ненавиджу я всю тоту неправість, Що чоловіка пха на путь непутний, Що плодить в душах підлість, брехні, зависть. Крутіж отой могучий, каламутний. Не в серці людськім зло! А зла основа — Се глупота й тота міцна будова, — Що здвигнена людьми і їх же губить. Се зло й тобі прожре до кості тіло, Щоб ти зненавидів його і бивсь з ним сміло, Хто з злом не боресь, той людей не любить!”
Іван Франко
Видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч