Похід Ігоря на арабів і персів

По пустелі дикій, голій,
По розпалених пісках
Військо Ігоря ступає
І грізній зброї, в шоломах.

З голови до ніг закуте
У залізо, як в луску,
Мов гадюка сіра в’ється
По червоному піску.

Грізне, йде поволі, важко,
Ні розмови, ні пісень,
Тільки чути безупинний
Тихий стогін цілий день.

Часом ржання розітнеться
Чи бика голодний рев.
Навкруги пісок сипучий,
Ні трави, ані дерев.

Палить сонце, палить вітер,
Палить небо і земля.
Аж пече залізна зброя,
Спрага душить, як змія.

Навантажені харчами,
Грузнуть коні у піску.
Чорні ворони над ними
Хижо крутяться в танку.

Гинуть люди, гинуть коні,
Вкритий трупами пісок.
Ай, коли б набігла хмара,
Зашумів би десь поток!

О, коли б повіяв вітер,
Прохолодою обдав!
Дихав, дихав би устами
І руками набирав!

Ах, коли б ліси зелені,
Мох холодний і трава!
Впав би: тіло остудилось,
Прохолола голова.

Це розгнівався Сварожич,
Одвернувсь Перун від нас,
І прийшла страшна посуха,
І настав Стрибога час.

Але враз повіяв вітер,
Свіже, вогке щось приніс,
Наче річка недалеко
Або близько темний ліс.

Справді, наче легше грудям,
Ось уже і коні ржуть!
Наче камінь з пліч звалився,
Наче крила в нас ростуть!

Йдуть і бачать: грає море,
Сріблом котяться річки
І на березі чекають
Осетинські вояки.