Посли деревлян до Ольги

Хоч помстились деревляни,
Та не заснуть уночі.
Оглядаючись, лягають,
Бачать Ігоря, сплючи.

Хочуть з Ольгою миритись,
До княгині шлють послів,
І у Київ прибуває
Нагло декілька човнів.

І з промовою до Ольги
Обертаються посли:
“Ми не битися, княгине,
Ми миритися прийшли.

Та за вовка вийшла заміж,
Ну й забили ми його,
А тепер тебе ми заміж
Віддамо вже за свого.

Князь нащ, Мал, тебе угледів
І відразу покохав,
І оце до тебе, Ольго,
Старостів своїх прислав”.

Ольга низько уклонилась
І промовила послам:
“Йдіть сьогодні в човен спати,
Завтра ж честь я вам віддам”.

І повірили, зазнались,
Запишалися посли
І по вулицях до човна
Переможцями пішли.

І коли від Ольги вранці
Послінці до їх прийшли,
Ледве глянути схотіли,
Ледве голови звели.

“Не поїдемо ми кіньми,
Пішки теж ми не йдемо, —
Понесіть ви нас у човні!”
“Що ж? Гаразд: понесемо”.

Понесли та враз — у яму!
І засипали живцем:
Так, мовляв, і ви мирились
З нашим Ігорем-борцем.

Так помстилася княгиня,
Так помщаються жінки…
Гей, не бійтеся ставати
Під прапори, вояки!