Суздальські князі

Понад Волгою й Окою,
Геть далеко навкруги
Розляглись болота, багна,
Вбогі ниви і луги.

Там народ московсько-фінський
Ледве-ледве животів:
Жив то з ловів, то з рибальства,
Бідував, але терпів.

А нащадки Мономаха,
Що були князями там,
Вже давно свій край забули
І служили москалям.

Залишили рідну мову,
Прийняли чужу, нову,
Збудували місто Суздаль,
Володимир і Москву.

А думки летять на південь,
До плодючої землі…
І ідуть на Україну
З дужим військом москалі.

Нагло Київ облягає Князь із Суздалі, Андрій.
Наш Мстислав, що в той час княжив,
Сміло кидається в бій.

Боронив хоробро місто,
Та було замало сил, —
І вночі в бою завзятім
Вороги беруть Поділ.

А уранці вже в ворота
В місто вдерлись дикуни,
Всіх підряд грабують, нищать
І вбивають без вини.

З хат, з палат майно виносять,
Дзвони, ризи — із церков…
Трупом вулиці укрили,
Розлили річками кров.

Все забрали, обібрали
І палати, і хати…
Кажуть: всі брати — слов’яни,
Кажуть: всі вони — брати…