Вона ішла

Вона ішла… але здавалося мені,
Що ніжний пролісок в снігу зоріє,
Встає з’під нього і радіє
Промінню, сонцю і весні.

Вона ішла… мені ж здавалось, що газель,
Поміж кущами кроком полохливим,
Назустріч бистринам бурхливим,
Униз спускається зі скель.

Вона ішла… і їй всміхалися гаї,
Вітри несли їй пахощі майові,
Вклонялись трави їй шовкові
І щебетали солов’ї.

Вона пройшла і зникла десь у сизій млі…
І ніби з нею все пройшло навіки:
Весна, бажання і утіхи,
І вся краса життя й землі.