Павло Тичина
(1891-1967)
Український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР
Вірші Павла Тичини
26-II (11-III)
А я у гай ходила
Арфами, арфами
Ах не смійтеся ви наді мною
Біля озера у лісі
Блакить мою душу обвіяла
Весна (З Баратинського)
Ви знаєте, як липа шелестить
Високо знялись ми ввись
Гаї шумлять
Гаптує дівчина й ридає
Гей, вдарте в струни, кобзарі
Де тополя росте
Десь на дні мого серця
Десь надходила весна
До кого говорить
Дух народів горить,
Евое
Енгармонійне
З далекого походу
З кохання плакав я, ридав
За всіх скажу
Закучерявилися хмари
Зелена неділя
Золотий гомін
Зоставайся, ніч настала
І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв
І сказав Богдан
І являвсь мені Господь
Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер
Іспит
Іще пташки в дзвінких піснях
Квітчастий луг і дощик золотий
Коли в твої очі дивлюся
Кукіль
Листя падає
Лю
мобілізуй же сили
Молодий я, молодий
На захист миру
На майдані коло церкви
На стрімчастих скелях
Найвища сила
Не бував ти у наших краях
Не вірте, люди, снігу
Не дивися так привітно
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух
Не знаю і сам я, за що так люблю
О Космосе великий наш
О, панно Інно, панно Інно
Одчиняйте двері
Ой, не крийся, природо, не крийся
Пам’яті тридцяти
Пастелі
Плуг
По блакитному степу
По хліб шла дитина
Подивилась ясно
Порожнеча
Послав я в небо свою молитву
послухай
Похорон друга
Ритм
Розкажи, розкажи мені, поле
Ронделі
Світає
Сійте в рахманний чорнозем
Скорбна мати
Там тополі у полі на волі
Терор
Титани Землі
У собор
Уже світає, а ще імла
Україно моя, моя люба Вкраїно
Упав же він
Ходять по квітах, по росі
Хор Лісових Дзвіночків
Хто ж це так із тебе насміяться смів
Хто скаже
Хтось гладив ниви
Цвіт в моєму серці
Читаю душі ваші, наче книги, я
Шовіністичне
Я кличу тебе
я не живу
Я сказав тобі лиш слово
Я стою на кручі
Я утверждаюсь
Як дуб із вітровієм бився
Як ударили у дзвони